1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! – Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з’їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!

2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої – нічними краплями.

3 Я роздяглась уже, – як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?

4 Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.

5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.

6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, – нїде не знаходжу; стала кликати, – та не озиваєсь до мене.

7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.

8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.

9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?

10 Любий мій – білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;

11 Голова в його – чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;

12 Очі в його – чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.

13 Щоки його – цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи – мов ті лилїи, що капле з їх мирра;

14 Руцї його – мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло – його – наче слоновая кість у сапфирах;

15 Нозї – стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;

16 Уста в його, – се самі солодощі, а ввесь він – любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!